Під час заходів з  вшанування пам'яті жертв голодомору у школі проводилися різноманітні заходи і один із них написання творчих робіт на теми

" Голодомор в житті українського народу ", "Чорна дошка пам'яті" 

 

Голодомор в житті українського народу

Голодомор – це одна з найтрагічніших подій історії українського народу. Ці роки тяжко відзначились на долі багатьох людей, вони призвели

до багатомільйонних людських втрат. Важко, навіть, уявити , що пережив та яких зазнали втрат народ. Тоді люди намагалися вчепитися за

життя чим тільки могли, вони боролися до кінця, боролися до останньої надії та до останнього подиху. Навіть маленький шматочок хліба

вони вважали за божий дар. Ними панував страх, вони не заслуговували на таку долю, це був простий народ…

Злочин, скоєний проти українського народу , став страшним ударом для суспільства.  Голодомор став болючою темою для українців. В наші

дні люди не усвідомлюють цінність того , що мають. Вони часто скаржаться на своє життя та долю, проте потрібно пам’ятати, що все це ми

отримали внаслідок результату тривалої боротьби українського народу , його терпіння і жаги до життя. Пам’ятаймо це !

 

 

                                                                                                                                                        Автор Буртова Анастасія 8-В клас

 

 

Чорна дошка пам’яті

У кожної держави є своя історія. Сторінки її вдосконалення і розвитку,. але в історії  є і скорботні сторінки. Їх ми пам’ятаємо, на них ми вчимося. Найжорстокішим злочином проти українського народу був голодомор 1932-1933 рр.

          Ця спланована  проти українського селянства акція мала ліквідувати основу української нації.

Людям доводилося їсти те, що могли знайти. Це були щури, миші, цукрові буряки, хліб з кісткового порошку, хоча загальний урожай зерна в 1932р. значно перевищував урожай 1931р. Інакше кажучи, харчів не бракувало.

Намагаючись врятуватися, тисячі селян, не зважаючи на те, що шляхи , які вели до міста були заблоковані, все ж таки наважувалися  йти, щоб купити хліба. Однак сільським жителям  було заборонено продавати хліб. Не знайшовши порятунку в місті, вони вмирали просто на вулицях. Аби позбавити селян можливості дістатися до їжі, їм не дозволялося також найматися на роботу. Втікачів з України на кордоні з  Румунією та Польщею, розстрілювали.

            Трагічною була доля селянських дітей, котрим випало відчути на собі пекло голодомору. Діти не бігали, не гралися, а сиділи під тинами з пухлими ногами. Рятуючи дітей від  голодної смерті, окремі батьки будь-якою ціною везли дітей до міст і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях.. Немовлят кидали у рухомі вагони. У багатьох селах після голодомору закривалися школи- їх більше нікому було відвідувати.

Згідно з наказом з 2000р. в четверту суботу листопада відзначається День пам’яті  жертв голодомору. Ми повинні пам’ятати про ці жахливі події і  берегтите, що у нас є.

   

                                                                                              Автор  Миткаленна Аліна 8-В клас

 

                             ГОЛОДОМОР  1932-1933рр.

 

                   Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає. Це був безпрецедентний злочин у світовій історії.

         Дякуючи документальним фільмам та літературі, ми можемо трішки більше дізнатися про немислимий масштаб цієї трагедії. Сьогодні важко знову повертатися в ті дні, коли люди вмирали, а ще страшніше - божеволіли від голоду.

         Коли настав голод моїй прабабусі Олені Микитівні було лише 7 рочків, та вразливе дитяче серце увібрало у себе страх і біль тих днів з усією силою та повнотою. У цьому році прабабусі виповнилося 90 років та в її пам’яті залишились часи, коли голодна сім’я їла бур’яни ( товкли у ступі, щоб як чорне борошно виходило, розводили водою, пекли такі «деруни» ) і «млинці» з конюшини, кульбабу, щавель, кропиву, варили суп з шкарлупи картоплі. Мрії були лише про шматочок хліба, їжа навіть снилася. Усі дуже бідували і   бачили  лише страждання, горе, сльози, відчай, смерть... Мій прапрадід Микита щоб врятувати свою родину і односельчан пішов шукати і просити зерна по іншим колгоспам, селам та містам, щоб навесні було чим засіяти поля.  І у своє село Андрюшівка, що на Вінниччині, він привіз декілька торбинок зерна, навесні 1933р. вдалося трішки засіяти поле і це стало їх порятунком.

Радянський режим намагався замести сліди свого злочину -  знищувалися всі документи, що підтверджували факт голодомору. Пізніше заборонялося писати й говорити про ті страшні часи. Однак, правда, яку повинні знати ми, - дорожча за все. Вона - єдина ціна за життя та смерть мільйонів людей, які загинули, а точніше - були винищені. Цю правду повинні знати і прийняти всі, хто належить до українського народу і живе на українській землі. Вона змушує нас задуматись над своїми вчинками, над своїм майбутнім.

                                                                                                                                                                                                            Автор Морсков Олександр 8-В клас